ТЕХНОЛОГІЯ ЗУСТРІЧНИХ ДІЙ НА УКОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Державний стандарт базової і повної середньої освіти ставить метою освітньої галузі розвиток творчої особистості, формування у неї гуманістичного світогляду, національної самосвідомості, високої моралі, активної громадянської позиції, мовленнєвої і читацької культури, комунікативної і літературної компетентностей, естетичних смаків, ціннісних орієнтацій. А отже, проблема підвищення якості шкільної мовно-літературної освіти, створення умов для розвитку особистості компетентного мовця і читача в умовах інформаційного суспільства є надзвичайно актуальною.

Сьогодні все більшої актуальності набуває проблема вибору технології в освітньому процесі. Відповідають запитам ті технології, що сприяють розкриттю вищого потенціалу і самореалізації особистості. Колишній підхід в освіті, коли "вчитель говорить — пояснює, а учень уважно слухає — сприймає — відтворює", поступово і без вагань замінюється підходом, коли "учень сам вивчає — виявляє — пізнає — розуміє — осмислює — застосовує". Це найбільш природний і продуктивний шлях пізнання.

Не секрет, що в українській школі ми відчуваємо сьогодні кризу читання, кризу володіння навичками зв’язного усного та писемного мовлення учнів. Причому сума знань, якими повинні оволодіти школярі, весь час зростає. А вчитель давно перестав бути єдиним джерелом знань. Нині педагог, виступаючи в ролі модератора, має допомогти учневі навчитися мислити і виробляти свою позицію на основі застосування сучасних педагогічних технологій.

У руслі пошуку сучасних підходів до навчання варта уваги технологія зустрічних зусиль (автор технології — доктор педагогічних наук Є. В. Коротаєва), в якій процес освоєння нових знань ґрунтується на взаємопідтримці обох сторін — і вчителя, і учня. Це творчо-пошуковий процес, під час якого вчитель є спостерігачем або керівником, співучасником або організатором, порадником або помічником, але в кожній ролі керується гаслом: "Не можна підносити знання готовими, треба кожне нове відкриття робити разом з дітьми".

Теоретичну базу досвіду становлять положення, що ґрунтуються на необхідності гуманізації освітнього процесу, висвітлені в працях Ш.О.Амонашвілі, С.І.Гессена, Л.О.Беляєва, В.І.Загвязинського, В.О.Сухомлинського; дослідження освітнього процесу в контексті діяльнісного підходу в роботах Л.С.Виготського, В.В.Давидова, О.М.Леонтьєва, А.В. Петровського; цілісності в сприйнятті соціальних і педагогічних процесів, що відбуваються в соціокультурному просторі, що знайшло відображення в працях В.С.Безрукова, А.В.Мудрик, Л.Я.Рубіна, В.Д.Семенова; зміни характеру взаємин і взаємодії учасників освітнього процесу в працях Л.І.Божович, О.С.Бєлкіна, Є.М. Ільїна та ін.

Технологія зустрічних зусиль — активізація спрямованих емоційних, інтелектуальних, вольових зусиль учасників навчання, що передбачає оптимальну відповідальність за організацію процесу та у підсумку —результативність навчальної діяльності.

Актуальність педагогіки зустрічних зусиль полягає в тому, що завдання вчителя – допомогти дитині набути знання, підтримати її, зміцнити віру в себе, свій розум, сили, успіх, кінцевий результат – повністю реалізується. Технологія зустрічних зусиль формує позитивну мотивацію до процесу навчання, підвищує культуру розумової діяльності учнів, виробляє навички спільних зусиль, виховує усвідомлене ставлення до процесу та результату учбової діяльності.

Мета та завдання технології: забезпечити перехід суб'єктів навчання з інертного на більш високий — ситуаційний, системний, інтегрований рівень зустрічних зусиль у спільній навчальній діяльності.

На сучасному етапі розвитку освіти необхідним стає переосмислення прав і обов'язків всіх учасників педагогічної взаємодії — і учня, і педагога, визнаючи, що кожен з них є унікальною особистістю, здатною до самовдосконалення і до впливу на навколишній світ. Заважають здійсненню цього завдання вкорінені сте­реотипи побудови взаємин між учнем і вчителем, реп­родуктивний характер передавання і засвоєння знань, небажання і невміння учасників освітнього процесу змінювати своє ставлення до навчання, їх недостатня зацікавленість у процесі освоєння знань тощо.

Стиль взаємовідносин, який складається в процесі навчальної співпраці за технологією зустрічних зусиль, — демократичний: не забороняти, а спрямовувати; не примушувати, а переконувати; не обмежувати, а нада­вати свободу вибору. Головним змістом цих взаємин стає принцип навчання без примусу, який характери­зується:

—      вимогливістю, заснованою на довірі;

—      захопленістю, викликаною цікавим викладан­ням;

—      заміною примусу бажанням, яке породжує успіх;

—      ставкою на самостійність і самодіяльність дітей та ін.

Однією з необхідних умов організації педагогічних взаємодій на уроці є наявність постійного зворотного зв'язку. Учитель і учні утримують загальний процес з обох боків.

Технологічна карта уроку, побудованого згідно з технологією зустрічних зусиль, складається з п'яти основних етапів, якими є:

— "розминка";

— контрольно-підготовчий етап;

— "виклик";

— "співтворчість";

— рефлексія.

На кожному етапі реалізується мозаїка своїх педа­гогічних прийомів, що дозволяють активізувати і об'єднати зусилля суб'єктів навчальної діяльності в процесі пізнання. Термін "мозаїка" говорить про варіативність використання наведених прийомів: вони можуть "працювати" разом, що підвищує їх ефек­тивність, але ці прийоми можна застосовувати і автономно на традиційних уроках.

1.Перший етап, «розминка», передбачає своєрідний «розігрів», налаштування на спільну навчальну діяльність, створює необхідний емоційний та інтелектуальний настрій учителя та учнів. Тут доречний прийом «Занурення», який проводиться по «навчальному ланцюжку», і може мати такі варіанти:

1.Учні один за одним складають характеристику якогось мовного або літературного явища (персонажа). Учитель повинен бути готовий до того, що учні можуть не відразу згадати всі характеристики, але в ході уточнень спливають важливі деталі, які в підсумку повинен узагальнити вчитель.

2. Ланцюжок починає вчитель, ставлячи питання з певної теми; учень, відповівши, сам ставить запитання наступному учневі і т. д. Прагнучи зробити підсумки «занурення» значущими для учнів, варто оцінювати не лише кількість питань і відповідей, але і їх якість.

На початку уроку, коли учнів треба підготувати до сприйняття нової теми, «ввести»в урок, часто звертаюся до прийому «Епіграф». Часто використовую «міні-інтерв’ю» з письменником або «»міні-повідомлення», коли учні пригадують відому їм інформацію про письменника чи про епоху. Доцільними на стадії «розігріву» будуть поетичні хвилинки, притчі, створення «асоціативного ланцюжка».

Вправа «Перетворення»

Продовжте запропоновану фразу «Якби я був (була) книгою, то був (була б) … (Наприклад, словником, детективом, віршем, казкою та ін., або вказати автора і назву книги).

Прийом «Творче моделювання ситуації»

2.Контрольно-підготовчий етап передбачає опитування за попередніми темами, тобто актуалізацію опорних знань. На ньому відбувається «ущільнення» наявних знань, створюється основа для подальшого продуктивного засвоєння навчального матеріалу. Такий підхід вимагає не тільки емоційної, але й інтелектуальної віддачі. Щоб робота пройшла швидко і ефективно, можна запропонувати прийом «Лови помилку» або «Опитування-кросворд». Стратегія «Повтор з розширенням» змушує учнів готувати і ставити питання, що розширюють, доповнюють досліджуваний матеріал. При цьому вчителеві необов’язково відповідати на всі  питання – це формує в учнів поняття «відкритого знання» і стимулює сильних учнів на самостійний пошук.

Третій етап, «виклик», забезпечує інтерес до поставленої мети, мобілізацію знань. Мета «виклику» полягає у створенні ситуації подолання: учитель свідомо ставить собі або партнерові завдання, вирішення якого потребуватиме певних зусиль. Щоб перейти до стадії «виклику», можна запропонувати учням коротку інформацію з теми, що вже вивчалася. Учень, опрацьовуючи її, ставить «позначки» міри засвоєння теми: «v»- відомі факти, «+»- хотілося б дізнатися детальніше, «?» - потребує додаткових роз’яснень. Відбувається оцінка власного пізнавального досвіду учня, що служить запорукою адекватного включення його до навчального процесу. Щоб скоротити час на цьому етапі, часто просто звертаю увагу учнів на тему уроку, записану на дошці. Разом з’ясовуємо, яка інформація учням відома, а яка невідома. Наприклад, тема «Використання фольклорних мотивів, засобів (зокрема прийому гіперболізації)у героїко-романтичній повісті Андрія Чайковського «За сестрою»». Учні говорять, що фольклор - це їм відоме поняття, елементи фольклору потребують уточнення, а ось де вони в повісті, слід відшукати. Таким чином, учні визначають, що вони знають, чого не знають, що хочуть повторити. Зведення воєдино цієї інформації дає вчителеві уявлення про те, на якому рівні знаходяться знання учнів, які інтереси школярів і т. д.

Повідомляючи тему і мету уроку, пропоную учням сформулювати свої (важливі особисто для них) цілі учбової діяльності. Учні включаються в процес організації уроку не як пасивні, а як активні учасники. Етап «виклик» дає розуміння того, що знання можна здобути саме спільними зусиллями, а це готує до наступної фази уроку.

«Співтворчість» - найважливіший етап, на якому необхідно підтримувати активність, інтерес учнів , спільно вирішувати поставлені завдання заняття, щоб потім усю інформацію з проблеми зібрати в єдине ціле. На цій стадії учні виконують завдання, що вимагають певних зусиль. Тут доречні ділові ігри, «театралізація», «кластер».

Прийом «кластер» активно використовує можливість відеоряду: ідеї групуються в певні блоки й розташовуються навколо ключового слова. Іншими словами, створюється колективний опорний сигнал на тему. З досвіду знаю, що «кластер» особливо ефективний під час вивчення об’ємних тем.

Прийом «Машина часу» дає можливість учням оцінити події з двох позицій: сучасної й відповідної історичної епохи. Прийом «Колонка редактора» передбачає, що по ходу читання тексту учні записують коментарі, уточнення; команда експертів оцінює зауваження та вибирає вдалий варіант. Прийом «Театралізація» - дещо забутий у шкільній практиці, але на сьогоднішньому етапі має нову задачу – мовлення й культура спілкування. Будь-який міні-діалог, розіграний учнями, може стати предметом серйозного аналізу з точки зору культури мовлення й комунікації.

Не відмовляюся від прийому «Діаграма Вена». Він особливо ефективний на уроках компаративного аналізу.

Останній етап уроку – рефлексія. Головний його зміст – осмислення результатів роботи, їх загальна та індивідуальна оцінка, співучасть учнів у визначенні домашнього завдання.

Одним з прийомів може бути «Повернення до епіграфа», під час роботи над яким учні розмірковують, як відображає епіграф уроку його основну ідею.

«П’ятихвилинне есе» дає можливість дитині висловити свої враження щодо теми уроку, навчитися коротко висловлювати думки, визначати питання, які залишилися без уваги. Міні-есе формується як відкрите питання: «Чи сподобалася вам тема уроку?» , «Чи  правий автор, коли стверджує, що…?», «Чи повинен був герой…?», «Як ви вважаєте..?»

Надзвичайно результативною формою є синквейн – п’ятивірш. У лаконічній формі, вибравши точні слова, учні вчаться описувати суть поняття, здійснювати рефлексію на основі отриманих знань.

На етапі рефлексії використовую прийом «Прислів’я – дзеркало душі». Пропоную учням кілька прислів’їв. Вони повинні вибрати ті, які стосуються теми уроку, і пояснити свій вибір.

Педагогіка зустрічних зусиль формує позитивну мотивацію до процесу навчання, підвищує культуру ро­зумової праці суб'єктів навчання, виробляє навички спільних дій, виховує свідоме ставлення до процесу і результату навчальної діяльності, створює сприятливу атмосферу співтворчості, що сприяє високому рівню засвоєння знань, а також поважному, емоційно пози­тивному, усвідомленому сприйняттю себе та іншого як активних учасників освітнього процесу.

Використання технології зустрічних зусиль реалізує цілі й завдання чинних програм, розвиває комунікативні компетентності, мовленнєву діяльність учнів, надає заняттю сучасний характер, оскільки сприяє переходу учасників діяльності з інертного до інтегрованого рівня й формує позитивну мотивацію до процесу навчання, підвищує культуру розумової праці, виробляє навички спільних дій, створює сприятливу атмосферу співтворчості.

Представники українського реалізму

Суперечка між Підметом та Присудком

(комікс для учнів 5 класу)

Розшифруй та подивись!

Українська література 5 клас

Спочатку прочитай визначення!

 

Тепер подивись казку "Фарбований Лис" і поміркуй, хто в ній головний, а хто другорядний герой.

Цікаві факти про українську мову

Відео-презентація до дня рідної мови 21 лютого

МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ

Вінграновський біографія скорочено Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 в м. Первомайськ Миколаївської області в районі «Птахокомбінат». В школі № 17 Первомайська він здобув середню освіту. 
Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва. За два тижні від початку занять ставного, показного українця-степовика прослухав О. Довженко (майстрові «було дозволено» сформувати власний курс у кіноакадемії) і забрав його до себе в Москву навчатися у ВДІКу. Через рік учителя не стало, але прилучення до його світу позначилося на всій творчій долі М. Вінграновського. Ще студентом зіграв головну роль рядового солдата Івана Орлюка у художньому фільмі «Повість полум’яних літ» (1961), автором якого був Олександр Довженко. За краще виконання чоловічої ролі Микола Вінграновський отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі. До Києва дипломований кінорежисер повернувся з Москви знаменитим, про що розповідає в есеї «Хто і що для мене незалежність України», і в повісті «Пересадка». Проте Вінграносвького, який почав працювати на кіностудії ім. О. Довженка зустріли неприхильно. Написаний ним сценарій «Світ без війни» (1960) так і залишився тільки сценарієм. 
Миколі Вінграновському вдалося відзняти художні стрічки на кіностудії О. Довженка: «Дочка Стратіона» (1964), «Ескадра повертає на захід» (1966), «Берег надії» (1967), де він зіграв також роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970) — роль Несвятипаски, «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984), документальні фільми «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденники О. П. Довженка» (у співавторстві з Леонідом Осикою), «Щоденник. Довженко. 1941-1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1994), «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1995), «Гетьман Сагайдачний» (1999). Дебютував Микола Вінграновський добіркою поезій у журналі «Дніпро» (ч. 2, 1957), відтак — у «Жовтні» (нині «Дзвін») (ч. 8, 1958), «Вітчизні» (ч. 5, 1960) і «Прапорі» (нині «Березіль») (ч. 8, 1960). Публікація в «Літературній газеті» від 7 квітня 1961 р. «З книги першої, ще не виданої» містила дванадцять поезій. Перша збірка «Атомні прелюди» побачила світ 1962 року, разом зі збірками «Тиша і грім» Василя Симоненка і «Соняшник» Івана Драча. В «Атомних прелюдах» вивільнялася величезна духовна енергія особистості, зникла розмежованість громадянського й особистого, історичного й сучасного. Цього митця називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління. 1967 р. побачила світ друга поетична збірка «Сто поезій». Щоправда, завдяки старанням цензорів в остаточному варіанті поезій залишилося 99… У 1971 році вийшла збірка «Поезії», у 1978 — «На срібнім березі». Між цим були зйомки фільмів, написання прозових творів, сценаріїв. У цей же період поет багато працює над дитячими творами. 
Ще на початку шістдесятих років у журналі «Ранок» з’явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти». Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір» та інші. У 1982 р. побачила світ збірка «Київ», згодом — «Вибране» (1986), передмову до якого написав Іван Дзюба.
 Двома роками раніше Миколі Вінграновському присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка за твори для дітей, зокрема й прозові — повісті «Сіроманець«, «Первінка» та інші. Також він є автором книжок-віршів: «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю»; повістей: «У глибині дощів», «Літо на Десні»; роману «Северин Наливайко». Найповніше видання доробку — «Вибрані твори в трьох томах» (2004). Постановник десяти художніх та документальних фільмів. Нa відміну від багатьох шістдесятників, які з кінця 80-х років минулого століття захопилися політикою та пошуком керівних посад, Вінграновський зберіг вірність творчому покликанню. Єдиною керівною посадою (і то неоплачуваною), було головування від 1989 по 1993 рік в українському відді­ленні ПЕН-клубу. Помер 26 травня 2004 року в Києві внаслідок тяжкої хвороби, похований на Байковому кладовищі.

7 Б клас