"Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється, ожива, Як їх почує!"Тарас Шевченко
Українська література 5 клас
1.Переглянути відео за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=73WIqQ4eHzA
2.Найголовнішу інформацію з переглянутого запасати в зошит (число, класна робота, тема уроку).
3.Прочитати у підручнику С.199 - 201.
4.У зошиті записати визначення, хто такий літературний герой.
5. Вивчити напам’ять будь-яку поезію Павла Тичини.
6.Записати число, домашня робота й виконати письмово завдання 11 на С.202. Коротко дати відповіді (3 – 4 речення) на питання 5 – 6 на С.202.
7.Сфотографувати класну й домашню роботу й надіслати мені на пошту до 10.04.2020 (включно).
julivanova93@gmail.com
Бажаю всім успіхів! Будьте здорові!
Тести з української літератури 9 клас
Виконати до вечора 26.03.20 (27.03.2020 доступ буде обмежений)
Тести з української літератури 7 клас
Виконати до вечора 25.03.20 (26.03.2020 доступ буде обмежений)
Розшифруйте Qr-коди, зробіть висновок, що таке пригодницька повість.
⇰⇰⇰⇰⇰⇰⇰
Назвіть ім'я одного з героїв повісті Всеволода Нестайка
Кінострічка "Тореадори з Васюківки"
Фільм знятий на Харківській студії телебачення у 1965 році. Кіно отримало Гран-прі на Міжнародному фестивалі в Мюнхені, Німеччина (1968) і головну премію на Міжнародному фестивалі в Александрії, Єгипет (1969).Українська література 8 клас
Літературний диктант за оповіданням Наталени Королеви "Перунове прокляття" з циклу "Легенди старокоївські"
Українська література 7 клас
"Перегорнуті сторінки"
Українська література 6 клас
Володимир Винниченко "Федько-халамидник"
Цитатна характеристика Федька
Федько — син бідного робітника друкарні.
Портретна характеристика Федька: («…розбишака-халамидник», «наче біс який сидів у хлопцеві», «сибіряка» і «люципер». «…Чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають», «руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає»).
Поведінка і риси характеру героя:
а) непосидючий («…неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці»);
б) сильний («…першій по силі на всю вулицю, враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде…»);
в) відкритий («Він міг би підійти тихенько так, щоб не почув би ніхто, — але Федько того не любив»);
г) впертий («…не як всі діти поводиться. Він не плаче, не проситься, не обіцяє, що більше не буде. Насупиться й сидить. Мати лає, грозиться, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить»);
д) стійкий («камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь…»);
е) правдолюб («Якби не схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить»);
є) непримиренний до зрадництва («Не любить також Федько й товаришів видавати»);
ж) спокусник («…Федько знову спокушає Толю. І спокушає якраз у такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б того не могло прийти»);
з) шанобливий до батька («…якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битись поліз би»);
и) спритний («Ловкий хлопчак», «жилаве, чортове хлопча. Стриба, як кішка»).
Поезії Ігоря Калинця
ПИСАНКИ
по білому яйці воскові взори.
Мандрує писанка по мисочках
із цибулиним золотим узваром,
з настоями на травах і корі,
на веснянім і на осіннім зіллі –
і писанка оранжево горить
у філіграннім сплеті ліній.
То вже вона, як дивовижний світ,
то вже дзвенить, як згусток сонця,
буяють буйно квіти у росі,
олені бродять в березневім соці.
І стилізовані сплітаються сади
у маєві густих обрамлень,
мереживом найтоншим мерехтить
геометричний космацький орнамент.
І я поплив у світ дитячих мрій
на білі колискові оболоні...
Котились писанками ізгори
ясні сонця у мамині долоні.
Писачо'к – паличка, якою воском наносять малюнок на писанки.
Взір – малюнок, візерунок.
Сплет – сплетіння, переплетіння.
Косма'цький орнамент – орнамент, характерний для села Космач Івано-Франківської області.
Ізгори' – зверху.
*****************
ВЕСЕЛКА
Надягла веселка
стрічок, стрічок,
як у свято.
Взяла коромисло
і пішла до річки.
Дорогою перестрів її
князенко соняшник
із золотим черевичком
у руці.
Поміряла веселка –
якраз на ніжку!
От вони й побралися.
Перестріти – зустріти.
*************************
КРИНИЧКА
Сплю глибоко-глибоко.
А ще глибше –
мати моя підземна.
Я їй про зорі розповідаю,
а вона про коріння дуба.
Я їй – про хмаринку,
а вона студеним молоком
мене поїть.
Я їй – про метелика,
а вона
з водяного царства
русалку приводить.
А оце
весняна калина
не хоче забрати з мене
свою подобу.
Тільки сонце
п’є та п’є калинову воду
через золоті соломинки.
БЛИСКАВКА
Пливе собі королева –
королева темряви.
Кортить їй зазирнути
у дзеркало – а темно.
Зблисне
на мить світлом –
зазирне:
– Хто на світі найгарніший?
– Ви, ваша темність, –
відкаже дзеркало
похапцем.
Заспокоїться королева
на часину.
Сказано, писана красуня.
Кортить – дуже хочеться.
Писана красуня – дуже гарна.
***********************************
ДИМ
Втік дим від вогнища
просто у синіх джинсах
розпатланий
та й подався у мандри,
тільки спечену картоплину
прихопив.
По дорозі до міста
сів у трамвай,
принюхується.
Зітхнула кондуктор:
– Осінь мені запахла.
Залоскотало водієві в носі.
Повернув трамвай
і гайнув у гай.
«Я не в той трамвай сів», –
подумав дим
і через вікно
вистрибнув.
********************************
СТЕЖЕЧКА
Ходім зі мною, стежечко.
Обережно,
не зачепися за камінець,
переступи соломку
і під спориш не ховайся, –
все одно бачу.
А там,
за городом,
ого, як ти виросла!
Сама біжиш,
через струмок перескакуєш,
батіжком по пилюці цвяхуєш,
за суницею збочуєш,
топчеш горох при дорозі.
Коли б глянути, стежко,
он з тої гори на всенький світ!
Тільки не поспішай:
така верчена ти,
як дзиґа.
Але ж світ красний –
голова крутиться…
Збочуєш – ідеш убік.
Верчена – непосидюча.
Красний світ – гарний.
Голова крутиться – йде обертом.
МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ
Вінграновський біографія скорочено Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 в м. Первомайськ Миколаївської області в районі «Птахокомбінат». В школі № 17 Первомайська він здобув середню освіту.
Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва. За два тижні від початку занять ставного, показного українця-степовика прослухав О. Довженко (майстрові «було дозволено» сформувати власний курс у кіноакадемії) і забрав його до себе в Москву навчатися у ВДІКу. Через рік учителя не стало, але прилучення до його світу позначилося на всій творчій долі М. Вінграновського. Ще студентом зіграв головну роль рядового солдата Івана Орлюка у художньому фільмі «Повість полум’яних літ» (1961), автором якого був Олександр Довженко. За краще виконання чоловічої ролі Микола Вінграновський отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі. До Києва дипломований кінорежисер повернувся з Москви знаменитим, про що розповідає в есеї «Хто і що для мене незалежність України», і в повісті «Пересадка». Проте Вінграносвького, який почав працювати на кіностудії ім. О. Довженка зустріли неприхильно. Написаний ним сценарій «Світ без війни» (1960) так і залишився тільки сценарієм.
Миколі Вінграновському вдалося відзняти художні стрічки на кіностудії О. Довженка: «Дочка Стратіона» (1964), «Ескадра повертає на захід» (1966), «Берег надії» (1967), де він зіграв також роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970) — роль Несвятипаски, «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984), документальні фільми «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденники О. П. Довженка» (у співавторстві з Леонідом Осикою), «Щоденник. Довженко. 1941-1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1994), «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1995), «Гетьман Сагайдачний» (1999). Дебютував Микола Вінграновський добіркою поезій у журналі «Дніпро» (ч. 2, 1957), відтак — у «Жовтні» (нині «Дзвін») (ч. 8, 1958), «Вітчизні» (ч. 5, 1960) і «Прапорі» (нині «Березіль») (ч. 8, 1960). Публікація в «Літературній газеті» від 7 квітня 1961 р. «З книги першої, ще не виданої» містила дванадцять поезій. Перша збірка «Атомні прелюди» побачила світ 1962 року, разом зі збірками «Тиша і грім» Василя Симоненка і «Соняшник» Івана Драча. В «Атомних прелюдах» вивільнялася величезна духовна енергія особистості, зникла розмежованість громадянського й особистого, історичного й сучасного. Цього митця називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління. 1967 р. побачила світ друга поетична збірка «Сто поезій». Щоправда, завдяки старанням цензорів в остаточному варіанті поезій залишилося 99… У 1971 році вийшла збірка «Поезії», у 1978 — «На срібнім березі». Між цим були зйомки фільмів, написання прозових творів, сценаріїв. У цей же період поет багато працює над дитячими творами.
Ще на початку шістдесятих років у журналі «Ранок» з’явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти». Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір» та інші. У 1982 р. побачила світ збірка «Київ», згодом — «Вибране» (1986), передмову до якого написав Іван Дзюба.
Двома роками раніше Миколі Вінграновському присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка за твори для дітей, зокрема й прозові — повісті «Сіроманець«, «Первінка» та інші. Також він є автором книжок-віршів: «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю»; повістей: «У глибині дощів», «Літо на Десні»; роману «Северин Наливайко». Найповніше видання доробку — «Вибрані твори в трьох томах» (2004). Постановник десяти художніх та документальних фільмів. Нa відміну від багатьох шістдесятників, які з кінця 80-х років минулого століття захопилися політикою та пошуком керівних посад, Вінграновський зберіг вірність творчому покликанню. Єдиною керівною посадою (і то неоплачуваною), було головування від 1989 по 1993 рік в українському відділенні ПЕН-клубу.
Помер 26 травня 2004 року в Києві внаслідок тяжкої хвороби, похований на Байковому кладовищі.
ГРІМ
Була гроза, і грім гримів,
Він так любив гриміти,
Що аж тремтів, що аж горів
На трави і на квіти.
Грім жив у хмарі, і з гори
Він бачив, хто що хоче:
Налив грозою грім яри,
Умив озерам очі.
А потім хмару опустив
На сад наш на щасливий
І натрусив зі сливи слив,
Щоб легше було сливі.
Та тут до грому навздогін
Заговорила груша:
“Трусніть і грушку, дядька грім,
Бо важко мені дуже…”
Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва. За два тижні від початку занять ставного, показного українця-степовика прослухав О. Довженко (майстрові «було дозволено» сформувати власний курс у кіноакадемії) і забрав його до себе в Москву навчатися у ВДІКу. Через рік учителя не стало, але прилучення до його світу позначилося на всій творчій долі М. Вінграновського. Ще студентом зіграв головну роль рядового солдата Івана Орлюка у художньому фільмі «Повість полум’яних літ» (1961), автором якого був Олександр Довженко. За краще виконання чоловічої ролі Микола Вінграновський отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі. До Києва дипломований кінорежисер повернувся з Москви знаменитим, про що розповідає в есеї «Хто і що для мене незалежність України», і в повісті «Пересадка». Проте Вінграносвького, який почав працювати на кіностудії ім. О. Довженка зустріли неприхильно. Написаний ним сценарій «Світ без війни» (1960) так і залишився тільки сценарієм.
Миколі Вінграновському вдалося відзняти художні стрічки на кіностудії О. Довженка: «Дочка Стратіона» (1964), «Ескадра повертає на захід» (1966), «Берег надії» (1967), де він зіграв також роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970) — роль Несвятипаски, «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984), документальні фільми «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденники О. П. Довженка» (у співавторстві з Леонідом Осикою), «Щоденник. Довженко. 1941-1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1994), «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1995), «Гетьман Сагайдачний» (1999). Дебютував Микола Вінграновський добіркою поезій у журналі «Дніпро» (ч. 2, 1957), відтак — у «Жовтні» (нині «Дзвін») (ч. 8, 1958), «Вітчизні» (ч. 5, 1960) і «Прапорі» (нині «Березіль») (ч. 8, 1960). Публікація в «Літературній газеті» від 7 квітня 1961 р. «З книги першої, ще не виданої» містила дванадцять поезій. Перша збірка «Атомні прелюди» побачила світ 1962 року, разом зі збірками «Тиша і грім» Василя Симоненка і «Соняшник» Івана Драча. В «Атомних прелюдах» вивільнялася величезна духовна енергія особистості, зникла розмежованість громадянського й особистого, історичного й сучасного. Цього митця називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління. 1967 р. побачила світ друга поетична збірка «Сто поезій». Щоправда, завдяки старанням цензорів в остаточному варіанті поезій залишилося 99… У 1971 році вийшла збірка «Поезії», у 1978 — «На срібнім березі». Між цим були зйомки фільмів, написання прозових творів, сценаріїв. У цей же період поет багато працює над дитячими творами.
Ще на початку шістдесятих років у журналі «Ранок» з’явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти». Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір» та інші. У 1982 р. побачила світ збірка «Київ», згодом — «Вибране» (1986), передмову до якого написав Іван Дзюба.
Двома роками раніше Миколі Вінграновському присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка за твори для дітей, зокрема й прозові — повісті «Сіроманець«, «Первінка» та інші. Також він є автором книжок-віршів: «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю»; повістей: «У глибині дощів», «Літо на Десні»; роману «Северин Наливайко». Найповніше видання доробку — «Вибрані твори в трьох томах» (2004). Постановник десяти художніх та документальних фільмів. Нa відміну від багатьох шістдесятників, які з кінця 80-х років минулого століття захопилися політикою та пошуком керівних посад, Вінграновський зберіг вірність творчому покликанню. Єдиною керівною посадою (і то неоплачуваною), було головування від 1989 по 1993 рік в українському відділенні ПЕН-клубу.
Помер 26 травня 2004 року в Києві внаслідок тяжкої хвороби, похований на Байковому кладовищі.
Була гроза, і грім гримів,
Він так любив гриміти,
Що аж тремтів, що аж горів
На трави і на квіти.
Грім жив у хмарі, і з гори
Він бачив, хто що хоче:
Налив грозою грім яри,
Умив озерам очі.
А потім хмару опустив
На сад наш на щасливий
І натрусив зі сливи слив,
Щоб легше було сливі.
Та тут до грому навздогін
Заговорила груша:
“Трусніть і грушку, дядька грім,
Бо важко мені дуже…”
Що робить сонце уночі
Що робить сонце уночі,
Коли у лісу на плечі
Тоненька зіронька сидить, —
Що робить сонце? Сонце спить.
Що робить місяць по ночах,
Коли земля йому в очах,
Земля, ромашка і вода, —
Тоді він сонце вигляда.
Що роблять сонце й місяць вдвох,
Коли в снігах біліє мох,
На сіножать сніги сніжать
І снігурі в снігу лежать?
Тоді їм холодно обом
З нашим собакою й котом,
З них кожен холодно сія,
І літа ждуть вони, як я.
Комментариев нет:
Отправить комментарий